Початкова школа
Про що пам’ятати:
Діти зараз більше, ніж зазвичай, потребують батьківської підтримки, очікують від батьків психологічної допомоги. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями. Варто чесно говорити про те, що з нами відбувається.
- Разом з дітьми складаемо розклад на день.
- Основа техніки безпеки для батьків:
Батьки: не мають потрібних професійних навичок; не вміють пояснювати предмети; найголовніше – надмірно емоційно залучаються. Якщо дитина щось не розуміє, батьки часто не можуть упоратись зі своїми емоціями. Їм здається, що вони дурні, їхня дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати батьків у ролі вчителів — і це нормально.
Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: «Я — не вчитель».
- Як діяти.
Намагайтеся наповнювати день різноманітними заняттями, не перетворюйте його для дитини на суцільне виконання домашніх завдань. Школа — це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того почуваються без вини покараними, і для нас важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
- Забезпечте дитині, яка вчиться вдома, окрему територію.
Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок — що завгодно.
- Треба робити перерви, зупиняйте її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки — десь за півгодини.
- Дбайте про свіже повітря. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки — у разі нестачі свіжого повітря їхні «показники» погіршуються. Якщо дитині душно, то у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Що менше повітря, то гірші результати навчання.
- Допоможіть дитині структурувати навчання. Коли дитина бачить багато завдань (більше 8), у неї часто починається паніка, їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Складіть із дитиною план: ти починаєш з оцього, потім робиш це. Дитину будь-якого віку навчайте розбивати велике завдання на маленькі частини. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно. Але будь-яка дитина потребує допомоги, якщо вона у стані тривоги — розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, хапається то за одне, то за інше.
- Допоможіть дитині обрати, з якого завдання почати – простого чи складного. Це залежить від того, як ваша дитина «вступає в діяльність». Є діти-«спринтери»: швидко встають, умиваються, беруться до діла; (під час їжі спочатку з’їдають найсмачніше:). Так само дитина-«спринтер» «вмикається» в усе нове: активно «входить» в урок, але й швидко втомлюється; схоплює інформацію миттєво, але може не довго її пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку, а після уроку робити зарядку. Є діти-«стаєри»: переважно встають поволі й не з першого разу, довше «розганяються»; (під час їжі залишають найсмачніше наостанок:). Вони «вмикаються» не так швидко, але витримують триваліше навантаження. Дітям-«стаєри» треба на розгін давати легші завдання, а складні — потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику, якщо вона їх не відволікає, а також робити перед уроком зарядку.
- Залучайте в навчання м’яко, із повагою до кордонів дитини, без примусу. Маємо пам’ятати, що в кожної людини є інерція. Коли маленька дитина грається, а вже треба сідати за уроки — допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який покличе до навчання. Можна просто сказати: «За 10 хвилин сідаємо за уроки». Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. По можливості збережіть звичний режим.
- Оберіть сигнал, який закликатиме до навчання, наприклад будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика. Це не має бути мамин або татів голос! У мами і тата й так вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, — є конфлікти.
- Зауважте, час занять — 10-15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Пам’ятаємо — зараз у дитини і так знижена рухливість і нестача повітря.
Пам’ятайте, батьки — не няньки і за дитину завдання не роблять. Але деяким дітям важливо, щоб батьки були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, аби були присутні. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки — між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
- Якщо стає мало сил, зробіть із дітьми — створіть ігрове середовище. Можна озброїтися чарівною паличкою, якою торкатися лоба дитини і казати: «Ти з усім впораєшся». Чарівний будильник, що позначає початок і кінець занять, у нас уже є. Не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості — ну, і для себе принагідно.
- Застосовуйте метод «зеленої ручки» — помічайте й зауважайте не недоліки, а успіхи. Дитина перебуває в напрузі, тож маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре.
Основна та старша школа
Діти зараз більше, ніж зазвичай, потребують батьківської підтримки, очікують від батьків психологічної допомоги. Особливо це стосується старших школярів, адже їм додає тривоги й напруги невизначеність із ЗНО/ДПА.
- Криза мотивації до навчання
Під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку інші завдання, він складно сприймає нову інформацію. Відбувається так званий синаптичний прунінг — відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації. Дитина в цей період стає сонливою, починає трохи «гальмувати», у неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується. Підлітковий вік — це криза самотності, криза особистості. Оскільки під час карантину діти обмежені у спілкуванні, то добре, якщо вони можуть спілкуватися хоч у соцмережах.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі — це завдання віку (тому вчителям складно працювати з підлітками). Якщо ще й мама починає керувати його навчанням — це вдвічі гірше. Тому разом із підлітком оберіть та встановіть певний звуковий сигнал, який кличе його до уроків. Так можна організувати весь денний розклад. Що менше «наказного» материнського голосу, то ліпше. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, щоб ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, — це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком. Ми можемо поставити пряме запитання: «Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?». Наступний крок: «Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще». Щодо навчання можна сказати: «Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?».
4. Якщо підліток відчуває, що його контролюють — він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив — це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Тож говоріть, як ви цінуєте те, що він робить.
5. Старша школа: націленість на результат Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї до 14-15 років формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати інформацію, що їй потрібна. Батьки можуть допомогти: розповісти про онлайн-курси, які самі дивились, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
Як навчити старшокласників управляти своїм часом
1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина вчиться сама. Якщо ми її усе ще контролюємо, — можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції.
2.Тому що у дитини 16-17 років уже має сформуватися внутрішній контроль і безпосередня навчальна мотивація. Вона сама розуміє, заради чого все це робить.
3.Якщо дитина — вмотивована і відповідальна, треба стежити, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де можна скинути напругу. Ідеально встановити правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить якусь фізичну вправу. Треба, щоб ми частіше «вмикали» тіло, прислухалися до нього, тому що йому зараз не вистачає уваги.
(Підготувала психологічна служба ЗЗБНВК № 106)
